Дуже популярні дачні будиночки, насамперед ті, що виготовлені з дерева. Однак ціна цих будиночків дуже висока. Високі ціни можна знизити, виготовляючи елементи за принципом «зроби сам».
Виготовлення будівельних елементів слід починати з їхнього розмірювання. При цьому, крім зручності в поводженні, слід брати до уваги й раціональне використання наявних матеріалів. Важливо також стежити, щоб під час виготовлення один елемент міг пересувати один чоловік, а двоє — транспортувати. Розміри мають бути узгоджені з будівельним модулем 30 cm, тобто розміри мають бути цілими кратними числу 30, як-от 1,20 m, 90 cm, 2,10 cm. Цей принцип діє і для дверей, вікон тощо. Роботи починаємо з виготовлення рам елементів. Треба скласти перелік потрібного матеріалу з розмірами та впорядкувати дані в таблиці. За можливості слід виконати креслення якомога більшої кількості елементів у масштабі 1:1. До лінійних розмірів треба додати довжини на зв’язування та напуски. Вертикальні несучі елементи рам на краях кріпимо цоколями, а середні — короткими шипами (рис. 1).
РИСУНОК 1
Матеріалом рами є різана ялинова деревина, перерізу 50x50 - 25x50 мм і довжини залежно від міцності облицювального матеріалу та розміру панелей. Головними частинами елементів будівлі є рами. Поперечні рейки виконують роль підсилення, тому їх використання залежить від міцності облицювального матеріалу та розміру елементів. Ці рейки монтуються на коротких шипах і з приклеюванням, щоб не послабити головну несучу частину. Якщо використаний облицювальний матеріал тонкий, то слід також виконати діагональні підсилення. Місця вікон і дверей уже під час монтажу слід формувати вертикальними та горизонтальними опорами, беручи до уваги приєднувальні розміри.
Облицювання
Готові рами можемо облицювати чотирма способами: зовні облими дошками, а зсередини плитами з деревного волокна; зовні й зсередини плитами з деревних волокон; зовні ламберією, а зсередини плитами з тирсоплити і, нарешті, комбіновано (дошками, плитами з деревних волокон, тирсоплитами і ламберією). Тирсоплиту та послугу різання за розміром можна замовити на сторінці Uslužno sečenje iverice
Комбінація з дошками і плитами. Для зовнішнього облицювання придатна товарна якість круглих дощок. Дошки розміщують горизонтально, знизу вгору, і кріплять цвяхами до каркаса. Кромки дощок, що прилягають одна до одної, формують унапустку або у вигляді дранки. Треба знати, що круглі дошки мають стовбурну форму, тобто не є однакової ширини по всій довжині, і через дугоподібну форму річних кілець легко деформуються. Паралельну обробку бокових сторін дощок слід починати з вужчого кінця. Обробку бічних сторін для з’єднання дощок можна виконати похило встановленою дисковою пилкою (рис. 1).
Слід бути обережним під час забивання цвяхів, оскільки дошки по краях тонкі й легко тріскаються. Не рекомендуємо використовувати дошки, з яких не знято кору, хоч іноді їх також можна придбати в магазинах. Для внутрішнього облицювання слід використовувати плити з деревних волокон (лесоніт).
Окремі елементи будівлі можна взаємно з’єднати шипами, внутрішніми та зовнішніми накладними рейками. Краї плит слід продовжувати без зазору, а в місці стику на лівий бік матеріалу треба наклеїти накладну стрічку з того самого матеріалу. Ширина стрічки має бути у десять разів більшою за товщину.
Комбінація плита-плита. Багаторічний досвід довів довговічність плити з деревних волокон. Використання цих плит є багатостороннім, і вони значно дешевші за фанеру. Але ніколи не слід забувати про ребра для підсилення, які, крім того що зміцнюють раму, запобігають деформації плити. Не слід залишати більші ділянки без підсилення, бо рано чи пізно виникне деформація, і це псуватиме вигляд рівної поверхні.
Плити кріплять приклеюванням. Передумовою доброго прилягання клею є чиста поверхня. Шорсткий бік плити в місцях склеювання слід ще більше зашорстити дротяною щіткою або сталевим листом. Не рекомендуємо кріплення цвяхами, бо головка цвяха може послабитися внаслідок руху й деформації плити, а це спричинить плями іржі. Під час приклеювання, доки клей твердне, облицювання слід закріпити цвяховими підкладками, виготовленими з відходів плит.
Сучасні клеї дуже надійні, але за потреби краще використовувати шурупи для дерева з чорненими або покритими кадмієм головками, а також латунні. (Чорнення: шуруп слід нагріти до зміни кольору, а потім занурити в олію; після виймання з олії над жаром або газовим полум’ям дати олії вигоріти. Це повторювати доти, доки шуруп у сухому стані не матиме блискучого чорного кольору. Увага! Ця операція дуже небезпечна, оскільки може спричинити пожежу або нещасні випадки, тому її можна виконувати лише у належно обладнаних майстернях).
Елементи, обшиті лєсонітовими плитами, також кріпляться шипами. (Ступінчасте формування обшивки цими плитами виконати важко.) Якщо зовні ми кріпимо міцні накладні рейки гвинтами (60x25 mm), то при рівних стиках внутрішніх стін не потрібне ще одне накладання. Після покриття лляною оліфою елементи фарбують: зовні олійною фарбою, а зсередини лаком.
Комбінація ДСП і вагонки. Для внутрішнього облицювання використовують плити з ДСП, а для зовнішнього — так звана вагонка (облицювання з струганої та шпунтованої ялинової дошки) із заокругленими краями на стику.
Дошки для облицювання з ламберії встановлюються безпосередньо одна біля одної, кріпляться вертикально під матеріалом рейок. У місцях стику рейки входять одна в одну і таким чином перекриваються. Як зовні, так і зсередини дерев’яні поверхні залишаються рівними, спеціальні рейки для перекриття не потрібні, лише зверху і знизу необхідні завершальні рейки, які розміщені горизонтально і закріплені гвинтами. Це рішення є найтривалішим. Тепло- та повітроізоляція цього рішення відповідає цегляній стіні товщиною 12 cm. Повітряний простір рами ще більше підвищує й покращує ефект ізоляції. Під час складання елементів задня фальцьована рейка встановлюється лише під час монтажу, з верхнього боку, на своє місце.
Комбіноване рішення. Це рішення фактично є комбінацією трьох до цього описаних елементів. Північний і північно-західний боки будівлі, які найбільше піддаються атмосферним впливам, слід обшити плитами з деревностружкової плити. На цих боках не слід встановлювати двері й вікна. Щоб зсередини отримати рівні з’єднані поверхні елементів, їх слід обшити плитами з деревних волокон. На зовнішній бік, який звернений до саду, є найбільш захищеним і яким ми найчастіше користуємося, — де міститься більшість отворів (двері, вікна) — слід поставити ламберію. Але це декоративна та округла дошка.
На рівні й суцільні внутрішні поверхні стіни, де розміщується меблі, для облицювання слід використовувати волокнисту плиту. На внутрішню стіну вхідних дверей найкраще встановити ламберію, бо на неї найпростіше монтуються полиці, вішалки тощо. Дуже >>elegantno<< і декоративним рішенням є варіант, якщо облицювання бічних стін гладке, а облицювання вхідної та протилежної до неї стіни — з ламберії.
Першим кроком для захисту виготовлених елементів є нанесення на них базового захисного покриття з підігрітого та розбавленого лляного оліфи. Покриття наносять лише на поверхні, які попередньо очищені від пилу й бруду та відшліфовані. Базовим покриттям може бути якийсь жирний розчинник. Підігрівання можна безпечно виконати, якщо нагріти одну чисту цеглину і, трохи далі від плити, на цю цеглину поставити матеріал для базового покриття в якійсь бляшаній коробці.
Після повного висихання поверхні слід знову відшліфувати і нанести на них лак (або фарбу для зовнішньої поверхні у бажаному тоні.) Використання лаку через блиск не завжди є доцільним, особливо на внутрішніх рівних поверхнях стін. На ламберії, однак, найвиразніший декоративний ефект матиме саме лак. Для рівної внутрішньої стіни рекомендуємо використання фарби в м’якому пастельному тоні. Гладкі стіни можна також обклеїти шпалерами. На поверхні ми можемо й самі наклеїти якісні самоклейні шпалери.
Механізми для зачинення дверей і вікон
Формування місць для дверей і вікон ми вже описали. Розташування цих можемо визначити за бажанням. Розміри деяких механізмів для закривання отворів, які можна придбати в магазинах, такі:
Висота: від 60 см до 240 см (ступінчасто по 30 cm)
Ширина: від 60 сm до 180 сm (ступінчасто по 30 cm)
Перевага цих затворів полягає в тому, що їх легко можна встановити навіть у відносно тонкі елементи. Після їх закріплення та фіксації потрібно лише встановити складні планки, і вони вже готові до роботи. Вікна одностулкові, але з подвійним склінням. Вхідні двері мають подвійні стінки та оснащені оглядовим вічком. Кілька розмірів дверей, тобто вікон:
вікно 60 х 120 cm
лежачe вікно 120 x 60 cm
велике вікно 120 x 120 cm
Вхідні двері 85х202,5 cm (із безпековим замком, облицюванням із бурої волокнистої плити зсередини, а із зовнішнього боку — декоративним облицюванням із сосни, з віконцем для спостереження та декоративною планкою.)
Двері для ванної, для кухні та, за потреби, для передпокою розмірами 60х202,5 cm (з облицюванням із волокнистої плити, суцільні двері з дверною коробкою.
Покрівельна конструкція
Для спрощення виготовлення і підвищення міцності дахової конструкції з ялинової деревини не рекомендуємо рішення з шиповими з’єднаннями. Треба розкроїти якісний матеріал на довжини, що відповідають прольоту, зробити потрібні пази й шипи та з протилежного боку від стику з’єднати їх цвяхами і шматком дошки (щільної волокнистої) або обрізками волокнистих плит (рис. 2) Кілька цвяхів мають бути наскрізними. Кут нахилу даху для салоніту становить 20-25°. На бічних стінах і на даховій конструкції слід зробити паз 0,5 cm для зачеплення. Дахові балки взаємно закріплюємо рейками, які одночасно слугують і для кріплення салоніту, а до бічних стін — металевими пластинами. Після покриття даху слід облицювати й нижню сторону навісу.
ЗОБРАЖЕННЯ 2
Стеля
Для внутрішнього облицювання стелі рекомендуємо волокнисту плиту, а для теплоізоляції — тонкий шар очерету поверх неї. Волокнисту плиту кріпимо знизу шурупами по дереву, а простір горища обшиваємо шаром очерету завтовшки 5 cm. Очерет з боку горища слід оштукатурити цементно-перлітовою штукатуркою. (Після штукатурення стелю не можна навантажувати!) Після цього можна приступати до облицювання даху. Важливо! Дерев’яні конструкції слід просочити для захисту від вогню та грибків.
Ізоляція
Ізоляція між внутрішньою та зовнішньою стіною дерев’яних будиночків, зазвичай, є якимось ізоляційним матеріалом і повітряним прошарком. Такі ізоляції ідентичні ізоляції цегляної стіни товщиною 25 cm. Ізоляційна здатність елементів, що виготовляються за принципом »зроби сам«, відповідає цегляній стіні товщиною 12 cm. Це можна ще більше підвищити спеціальною ізоляцією між облицювальними плитами елементів (рис. 3 і 4).
РИСУНОК 3
ЗОБРАЖЕННЯ 4
Перлітна штукатурка з гіпсом - виготовлена на місці монтажу - товщиною 3 cm відповідає теплоізоляції цегляної стіни товщиною 10 cm. Таку штукатурку виготовляють так, що в 20 літрів рідкого вапняного молока домішують приблизно стільки ж борошна з перліту і перемішують, доки маса не досягне густини розчину. Для тверднення слід додати - безпосередньо перед використанням - 1,5 mчерпки гіпсу. Співвідношення змішування тоді добре, якщо перлітна штукатурка в сухому стані дає звук при ударі, але в неї ще можна втиснути палець. Додаванням надто великої кількості гіпсу зменшиться теплоізоляція. Як наповнювачі можуть бути використані відходи ізоляційних матеріалів, відходи піноматеріалів, а також відходи корка. Співвідношення змішування 1 : 1.
Незалежно від того, яке рішення ми приймаємо, ізоляцію слід розмістити на внутрішній поверхні зовнішньої стіни, бо «ворсиста» поверхня стіни забезпечує кращі умови прилягання й зчеплення. Ізоляційний шар слід наносити на лежачий елемент ще до встановлення внутрішнього облицювання. Треба звернути увагу на те, щоб поверхні, на які згодом спиратиметься внутрішнє облицювання, залишалися чистими. Готовий ізоляційний матеріал слід виливати з відра, бо так поверхня для приклеювання менше забруднюватиметься. Матеріал розрівнюють правилом. Не обов’язково заповнювати проміжки на 100%, може залишитися й повітряний шар. Внутрішнє облицювання можна встановити на місце лише після повного висихання ізоляційного матеріалу. Лише тоді ми маємо право забивати цвяхи, якщо переконалися, що ізоляційний матеріал повністю зчепився з протилежним боком. Після ізоляції елементи можна транспортувати лише в лежачому положенні (зовнішньою стороною вниз) (рис. 3 і 4)
Пергола (веняк)
Пергола — улюблене місце в саду з великою кількістю тіні й повітря. Її можна виготовити з різних матеріалів. Найбільше естетичним вимогам саду відповідає поєднання заліза й дощок. Матеріал стовпів також може бути різним: сталева труба, труба з етерніту, природний камінь або дерево. Балки можна виготовити з дерева або профільного заліза. Поперечні рейки завжди виконують із дерева. Пергола, повністю виготовлена з дерева, дуже дорога, а крім того, через виготовлення, з’єднання та вузли потребує певної кваліфікації. Її треба ретельно зібрати, щоб вода не накопичувалася в окремих місцях і щоб не виникло передчасного гниття несної конструкції.
Далі наведемо опис виготовлення перголи із залізними несучими елементами та дерев’яними рейками (рис. 5)
РИС. 5
Першим кроком є виготовлення залізної несучої конструкції, Опорні стовпи виготовляються з U-профілів 80 x 45 x 6 mm. Відстань між несучими стовпами має становити 60 cm. Перголи натомість кріпляться звареними профілями, і саме внизу — плоским залізом розмірів 25 x 5 mm, а вгорі — U-профілем розмірів 80 х 6 mm. Пари стовпів мають бути розташовані один від одного на відстані 3 m, а кількість пар залежить від бажаної довжини перголи. Через власну вагу та через тиск вітру, опорні стовпи слід установити в ретельно виготовлені бетонні фундаменти позначення B 70, розмірів 120 x 70 x 60cm. Висота стовпів над рівнем землі має становити 2,4 m, а нижче рівня — 0,6 m.
Опори, на які укладаються рейки, виготовляються з U-профілю розмірів 50 x 38 х 5 mm. На них слід приварити подвійні L-профілі розмірів 50 x 50 x 5 mm з міжосьовою відстанню 40 cm і відстанню між парами L-профілів 45 mm. Ці пари L-профілів несуть верхню решітку перголи, складену з дерев’яних рейок (за можливості з дуба) розмірів 18 x 4,5 x 180 cm, яка кріпиться з кроком 40 cm болтами М8 x 100 з гайками. Залізні частини слід покрити подвійною ґрунтовкою з мінію, фінішною чорною фарбою та лаком. Дерев’яні поверхні також слід покрити безбарвним лаком (для човнів).
Перголу можна розмістити в саду або десь окремо, а за потреби можна поставити її й біля будівлі. Розташування перголи слід так визначити, щоб у певну пору дня вона могла служити місцем відпочинку в затінку, а в іншу — на сонці. Важливо також забезпечити з перголи вид на найкрасивіші частини саду. Пергола в саду має дію вертикального елемента і тому може також обмежувати певні частини простору. Пергола, приєднана до будівлі, фактично розширює та перебирає на себе функції внутрішніх просторів, бо від весни до осені її можна використовувати, так би мовити, для сімейного
вітальню під відкритим небом.
Поверхню під перголою доцільно облицювати міцним покриттям із кам’яних або бетонних плит. Пергола є, по суті, розвиненою формою опори, що споруджується для витких рослин і являє собою затінений коридор для відпочинку в зелені.
Вогнище в саду
Особливо улюбленим місцем літніми вечорами в садах дачних будиночків, а також у більших садах міських багатоквартирних будинків, є садове вогнище. З огляду на те, що можна збудувати кілька видів вогнищ, ми опишемо деякі з них.
Вогнище біля стіни (біля огорожної стіни) влаштовується так, щоб воно замінювало огорожу тераси і являло собою підпірну стіну з природного каменю. Піч будується з каменю або, за потреби, з цегли, а димар слід виготовити зі сталевого листа товщиною близько 1mm. Лист, для захисту від іржі, слід змастити олією і над полум’ям дати їй запектися. Висота димоходу має бути більшою за висоту підпірної стіни, а з обох боків потрібно встановити листи для відхилення диму. Кам’яну поверхню безпосередньо під полум’ям слід влаштувати так, щоб вона була пористою, аби забезпечити рух повітря і знизу. У поверхню над полум’ям слід вмонтувати гаки для підвішування казанків.
Підпірну стіну ми краще використаємо і вона буде значно красивішою, якщо на довшій, вільній частині влаштуємо отвір для квітів. Однак у цьому місці також можна влаштувати простір для полум’я або, встановивши якийсь плаский камінь (якщо він надто шорсткий, його слід вирівняти бетоном), можна отримати частину у вигляді столу (рис. 6, 1. частина).
ЗОБРАЖЕННЯ 6
Це рішення можна застосувати в місцях, цілком відокремлених від будівлі, пов’язаних із кам’яною огорожею або парком.
Відкрите вогнище з металевими частинами
Основною конструкцією вільного вогнища з металевими частинами є стійка з L-профілів розмірів 30/30 mm. На несучу конструкцію — яка збирається заклепками, болтами або зварюванням — слід установити екхаустор для відведення димових газів зі сталевих листів або етерніту. Несучу конструкцію, тобто ніжки, встановлюють розставленими в бетонні блоки, що виготовляються на місці, або ж пізніше встановлюють на ґрунт. Треба стежити за тим, щоб полум’я не дісталося до етерніту, бо він потріскається. Металеві листи для захисту слід покрити олійною фарбою. Бажано ці листи на зиму демонтувати.
Внизу несучої конструкції встановлюється вогнева решітка, а над нею — решітка для смаження. Якщо в ніжках просвердлити отвори на різних висотах, можна буде регулювати висоту решітки, тобто гриля (рис. 7).
РИСУНОК 7
Вільне вогнище з попередньо виготовлених елементів
Такі елементи найпростіше виготовляти з бетонних елементів. Простіші можна виготовити й скласти з будь-яких елементів, за можливості з пористого бетону зі шлаком. Якщо вони виготовлені лише тимчасово, достатньо обережно поставити їх один на один або, за потреби, з’єднати дротом. На верхню поверхню вогнища — яке без кришки й нагадує якусь шафу — слід установити густу решітку, а з нижнього боку залишити отвір для повітря. Якщо ми хочемо також і гриль, треба встановити ще одну решітку на половині висоти вогнища. У першому випадку вогонь міститься над решіткою, а в другому — між двома решітками, а над вогнем розташований гриль. Звичайно, на висоті топкової решітки слід залишити отвір для закладання палива. Зменшенням нижнього повітряного отвору можна регулювати горіння (рис. 6, 2. частина).
Рекомендується виготовити також окремий шаблон для виготовлення елементів вогнища. У ці шаблони заливають шлаковий бетон і після ущільнення отримують готові елементи. Викладаючи ці елементи просто один на один, можна скласти вільне вогнище.
І насамкінець кілька порад:
Над вогнищем не повинно бути листяних дерев. Поблизу вогнища не слід тримати легкозаймисті матеріали. Також треба віддалитися від будівлі та лісу. Після розпалювання, перш ніж залишити вогнище, слід перевірити, чи є в зоні горіння жар, і лише якщо ми вжили всіх заходів безпеки, можемо залишити вогнище. Дрова, залишені в зоні горіння, напевно залишаться сухими до наступного розпалювання.
Поряд із вогнищем можна зробити гарні сидіння й доріжку з плиток із кольорового бетону. Сидіння можна використати для одного меншого вогнища (рис. 8).
РИСУНОК 8